Пудкарпатя — потячі ворота у Европу

Исе гостьовый матеріал, загнатый Олександром Бобком.
Хочете написати дашто на Інтерфийсу ай вы? Будеме лиш раді! Заганяйте ваші тексты на contact@interfyisa.com!

Пудкарпатя, а май його рувнинна частина — Притисянська низина — характеризує ся ґеоґрафічным розміщеньом тай кліматичными умовами, котрі чинят исю краину коридором авадь воротами дїля поширеня видув потят з Южної Европы, а ипен Балканського пувострова у глублю контіненту.

Люди сут звыклі думати, ож флора тай фауна кругом нас є дачим стабілным, не мінят ся. Сякоє хыбноє думаня є у нас майбульше спозад того, ож не дуже даєме на тото позур, ож што ся дїє кругом нас, тай спозад того, ож не так довго жиєме, обы направду тоту дінаміку увидїти. Тай кидь спомежи потят майбульше видите лишек домашню курицю авадь пролітавучого мимо вас воробка — та ясно, ож не можете мати май широкоє представліня за посправдїшню дику фауну, котра є спрятана выд нашого ока.
— прим. ред.

У сюв публикації курто розникаєме тоты виды потят, которі зачали своє розселеня Украйинов лем бігом ХХ стороча. 

Довбач сирійськый (Dendrocopos syriacus), а ипен його балканський пудвид D. s. balcanicus. В 1950-х роках ся описовав ги «недавно выявленый в Закарпатськуй Украйинї» [3]. Станом на зач. 2020-х його ареал доходит онь до Казахстану. Звон є подобным на инчых строкатых довбачув, но сирійському свойственый май великый ступень синатропізації, ож його мож увидїти головно в кертах пиля людськых хыж.

Жовтогрудка (Serinus serinus) — родич авадь дика форма потяти, знамого в домашньому держаню ги канарка. Зробила не маймалый рывок у розселеню. Єї розселеня на сївер и восток Європы вызират сяк: в сїверо-восточну частину Нїмцюв заселили ся у кунци XVIII ст., а пуд Варшавов появили ся пиля 1875. року.

На Пудкарпатьови Александер Грабар у своюв класичнув роботї за 1931. рук розказує за жувтогрудок ож «у цїлому їх мало», хоть и хоснує на позначеня виду вже спознавану русинську назывку. У 1950-х рокох жовтогрудкы ся описуют ги такі што «живут у великуй кулькости в нижнюй зонї передгуря тай долинах рїк пуднимавучи ся до 1300 м, ож доходят онь до верхньої границї хащи». Ареал жовтогрудкы станом на 2020. рук доходит до Білоруси тай заходить за сїверо-восток Украйины [2, 7]. 

Горлиця кертова (Streptopelia turtur) мала ачий майшіковноє розселеня.  У 1930. році сись представник сїмейства голубиных, очевидно, первый раз ся появив на Мадярах (варош Монор), но май докладно розселеня юв прослїжує ся из 1932, кой она перейшла через Дунай пиля Панчова тай появила ся на сїверо-востоку Мадярщины, недалеко уд Дебрецена. У рокови 1935. сисї горлицї ся розселили до озера Балатон, а у рокови 1937. появили ся май на сївер уд Будапешта и Дебрецена, в 1939. р. — в Мішкольцьох, а в 1943. р. — у Віднї.

На території Пудкарпатя кольчасті горлицї первый раз ся появили у 1944 в Ужгородї, де за ними гатковав Александер Грабар. У рокови 1947 вун видїв йих у Мукачеві, а в роках 1948–1949 Ф. І. Страутман у Чопі, Воловому, Виноградові, Хусті и Бущинї. У рокови 1949 сисї потята перелетїли Карпаты и заселили ся у Львові и Самборі. В рокови 1955 перва пара кольчастых горлиць найшла си домувство в Києві. Пак, май мало ги за 25 рокув кертові горлицї розширили свуй ареал и просунули ся на сївер на 1000 км по прямуй [4].

Станом на 1950-х сись вид описувут як такый, што живе лем у варошах Пудкарпатя тай Львувської области, но ужек станом на 2020-і рокы йих ареал вже доходит до Сївера Китаю.

З Азії до Европы

Рувнинна територія Пудкарпатя інтересна тоже и гикой границя, куды заходили ареалы видув, характерных для степовых частин Евразії.

Помежи сякых вартує спомнити драхву (Otis tarda) — степового жителя, великого ги пуляк. Послїдньый раз сякоє потя видїв (тай очевидно застрїлив) Александер Грабар пиля села Батьово у рокови 1931. Ися такой особина експонує ся типирь в природничому уддїлї Ужгородського замку гикой кукла. Хоть ищи 400 рокув сперед сим драхва жила на Пудкарпатськых рунинах, и служила лакомством на столах у немешув. Шак май близькый ексклав ареалу юв є в Мадярщинї, де она, изокрема, є симболом містного общества сокочіня потят [9].

Родича драхвы, стрепета, тоже видїли на Пудкарпатьови ищи 120 рокув типирь. Изокрема тот такой Грабар розказує за особу застрїлену в рокови 1902 пиля села Сюрте.

Пуд час масованої інвазії из азійськых степув видїли на Пудкарпатьови и саджу (Syrrhaptes paradoxus), потя ряду голубоподобных.  Грабар розказує за кочувлю саджі в рокови 1888 в многых містах на Марамороши, изокрема в селах Руськоє Поле тай Новоє Село сих потят удстрїльовали такой містні селяне.

Щи май екзот — типічноє у Альпах невеликоє потятко стїнолаз (Tichodroma muraria), котрого на зачатку ХХ стороча видїли на стїнах Невицького замку тай родич грифув ягнятник (Gypaetus barbatus), за стрічі з котрым Грабар розказує ги за якісь леґенды тай фіґлї. Но вже на зачаткови ХХІ стороча зальоты сього потяти на Пудкарпатя сут задокументовані за GPS датчиками, котрі ся кладут на потята дїля изглядовань [1].

До природных причин розселеня сякых видув потят, гикой кліматичні зміны авадь флуктуації чиселности особин, добавила ся інтродукція — цїльовоє розселеня дакотрых потят людьми.

Туй за первоє иде за виды, котрі люди хотїли вадасити, такі ги фазан (Phasianus colchicus). Грабар розказує за фазана ги за потя, што в природному видї живе лем в околицях Латориці и Лаборця, а щи у хащах, котрі в 1930-х вже были дораз гет вырубані [7]. Кістяківськый описує фазана на Пудкарпатьови ги вид «європейського мисливського фазана» — гібрида далековосточного, кавзказського тай инчых пудвидув, популація котрого жиє туй бульш ги 100 рокув. [4]. На зачаткови 2020-х в Ужгородї фазан вытручав сїру крупку тай обжив ся в сурдиках вароша з приватными хыжами з наявными кертами тай виноградниками, де може ся живити вылишеными плодами [5, 6].

Тко знає які ищи сюрпризы ладит нам природа? Може за десяток рокув Пудкарпатя зась стане домувством и мостом для новых видув потят. Наприклад, в Боздоському парку Ужгорода кроме чорного дрозда будеме чути ищи й папаґая Крамера, котрый вже ся прижив на Балканах.

Испис жерел

1. Годованець Б. Повернення Адоніса: Через 112 років ягнятник знову прилетів на Закарпаття. Зелені Карпати. 2020. № 1–4. С. 132–133. URL: http://cbr.nature.org.ua/zk/zk2020.pdf.
2. Грабар А. Птицы Подкарпатской Руси / пер. А. Луговой. Беркут, 1997.
3. Дементьев Г. Птицы Советского Союза / ред. Н. Гладков. Советская наука, 1954. Т. 1 : М. 808 с.
4. Кістяківський О. Б. Фауна України в сорока томах / ред. тома д.б.н. проф. І. Г. Підоплічко. Київ, 1957. Т. 4 : Птахи. Загальна характеристика птахів. Курині. Голуби. Рябки. Пастушки. Журавлі. Дрофи. Кулики. Мартини. С. 431.
5. Потіш Л., Потіш А. Динаміка чисельності та стан ресурсів куроподібних Galliformes у Закарпатській області. Науковий вісник НЛТУ України. 2016. № 26 (8). С. 61–66.
6. Станкевич-Волосянчук О. Урболандшафти як екокоридори проникнення інвазійних видів у склад регіональної біоти / Urbanized habitats as ecocorridors for entering invasive species to regional biota. м. Луганськ, 19–21 квіт. 2012 р. С. 170–176.
7. Страутман Ф. Птицы западных областей УССР. Львов : ЛГУ, 1963.
8. BirdLife International (2024) Species factsheet: Dendrocopos syriacus. Downloaded from https://datazone.birdlife.org/species/factsheet/syrian-woodpecker-dendrocopos-syriacus on 14/05/2024.
9. Закарпатські дрохви